Цей звіт фіксує порушення прав ЛГБТІК+ людей на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України (далі — ТОТ) у контексті повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Дослідження ґрунтується на багатоджерельній методології документування, яка охоплює дані платформи «Вартові», експертну інформацію, підготовлену ГО «Gender Stream», матеріали українських і міжнародних правозахисних організацій, свідчення постраждалих та очевидців, інформацію з медіа, соціальних мереж та інших відкритих джерел.
За період 2022–2025 років було зафіксовано 29 ситуацій, пов’язаних із порушенням прав ЛГБТІК+ людей на ТОТ. Аналіз показує, що загарбники всюди діють за однаковими схемами. Це доводить, що переслідування є системними, що це продумана політика ворога, а не поодинокі випадки.
Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність у багатьох випадках були безпосереднім мотивом насильства або посилювали його жорстокість. Постраждалі повідомляли про побиття, катування, незаконні затримання, сексуальне насильство, примусове роздягання, приниження, погрози та імітації страт. Часто такі дії супроводжувалися гомофобними або трансфобними висловлюваннями, сексуалізованими образами та спробами принизити людську гідність постраждалих.
задокументовано випадок групового зґвалтування гея кількома російськими військовими, яке мало настільки тяжкі наслідки для психологічного стану потерпілого, що згодом він покінчив життя самогубством.
Сексуальне насильство використовувалося не лише як форма фізичного примусу, а й як інструмент дегуманізації. Задокументовані випадки охоплюють зґвалтування, сексуалізовані катування, погрози груповим сексуальним насильством, примусові сексуальні дії та інші форми сексуального приниження. Аналіз цих випадків свідчить, що сексуальне насильство часто використовувалося як спосіб демонстрації влади та покарання за реальну або приписувану ЛГБТІК+-ідентичність.
За свідченнями постраждалих, лесбійка в одному з окупованих міст протягом семи днів зазнавала систематичних зґвалтувань російськими військовими. Імовірною причиною її переслідування стало поширення інформації про її сексуальну орієнтацію. Після цього випадку жінка та її дитина зникли безвісти.
Особливо вразливою групою в умовах окупації є трансгендерні люди. Задокументовані випадки свідчать про переслідування через невідповідність зовнішності та документів, відмову в доступі до необхідних медикаментів, примусові «перевірки тіла», приниження та фізичне насильство.
Одним із інструментів переслідування стало поширення російського анти-ЛГБТІК+-законодавства на ТОТ України. Зафіксовано щонайменше вісім випадків застосування законодавства про так звану «пропаганду нетрадиційних сексуальних відносин», яке використовувалося не лише проти ЛГБТІК+ людей, а й для придушення свободи вираження поглядів та критики окупаційної влади.
Переслідування через СОГІ поєднувалися з політичними репресіями. У низці випадків ЛГБТІК+ люди ставали мішенню не лише через сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність, а й через проукраїнську позицію або підозри у підтримці українського спротиву, що створювало ситуацію «подвійної вразливості».
Аналіз також свідчить, що насильство щодо ЛГБТІК+ людей має показовий характер: приниження, сексуалізоване насильство або публічний аутинг використовуються як інструмент залякування та встановлення соціального контролю.
Юридичний аналіз дає підстави вважати, що окремі дії можуть підпадати під визначення воєнних злочинів відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, зокрема як катування, нелюдське поводження, незаконне позбавлення волі, сексуальне насильство та посягання на людську гідність. Якщо буде доведено системність та широкомасштабність, окремі практики також можуть розглядатися як переслідування — злочин проти людяності відповідно до статті 7 Римського статуту.
На основі аналізу звіт пропонує низку рекомендацій. Передусім ідеться про те, щоб посилити СОГІ-чутливе документування міжнародних злочинів у межах розслідувань ситуації в Україні, розвинути механізми підтримки та захисту постраждалих, інтегрувати СОГІ-підходи в діяльність міжнародних організацій та національних інституцій, а також забезпечити належну правову кваліфікацію злочинів, мотивованих упередженням. На національному рівні важливими кроками залишаються гармонізація українського законодавства з міжнародними стандартами, посилення механізмів розслідування злочинів на ґрунті нетерпимості, розширення доступу до безоплатної правничої допомоги для потерпілих за ознаками СОГІ та ухвалення законодавчих змін, спрямованих на належне врахування дискримінаційного мотиву під час кваліфікації правопорушень.
Наведені у звіті дані не відображають повного масштабу порушень через обмежений доступ до окупованих територій, ризики для безпеки постраждалих, страх повторної віктимізації, стигматизацію та відсутність ефективних механізмів захисту.
Усі ці факти доводять найважливіше: Україна мусить повернути всі свої тимчасово окуповані території до кордонів 1991 року.
Там, в окупації, залишаються наші громадяни. Страждає величезна кількість людей. Це далеко не лише ЛГБТІК+ спільнота, а абсолютно всі українки та українці, котрі опинилися в заручниках у ворога. Якщо ми погодимося віддати чи залишити ці території росії, це означатиме лише одне: ми добровільно віддамо життя наших людей на знищення, катування та забуття. Повернення територій — це передусім повернення та порятунок людських життів.
Напишіть нам на пошту, щоб ознайомитись з повною версією звіту.
